Гіперактивна дитина у дитячому садку!
Гіперактивність і проблеми з увагою стають найбільш помітними, коли дитина приходить в дитячий садок. Чому? Бо саме там маля вперше стикається з реальним життямі потрапляє в організовану ситуацію, у колектив, що живе за правилами, розпорядком, і від кожного члена такого колективу вже очікується достатня міра самоконтролю. Там треба вміти займатися однією справою, сидіти тихо, слухати вихователя, відповідати йому та багато чого іншого, чого наша дитина не просто не вміє, вона не може цього вміти. Вона невинна в цьому. Проблеми починаються і з кожним роком стають дедалі гострішими. Вихователі скаржаться на збудливість дитини, що не припиняється. Утомлені батьки зауважують, що вона дуже швидко зношує одяг і взуття («на ній усе горить»), втручається в усі справи, свистить, говорить без угаву, зачіпає братів і друзів, імпульсивно торкається рукою кожного, хто проходить поруч. Проте навіть лікарі не завжди можуть одразу відповісти, чи дійсно рухова активність цієї непосидючої дитини вища, ніж у звичайних дітей, чи вона просто має інший характер. Однак помічено, що три чверті таких дітей відрізняються незграбністю (диспраксією). Вони постійно щось перевертають або перекидають і дуже повільно виконують роботу, що потребує спритності й працездатності. Багато хто з труднощами навчається їздити на велосипеді й зовсім погано грає у рухливі ігри з м’ячем. Тіло дитини ніби не «вписується» у простір, зачіпаючи предмети, натикаючись на простінки, Незважаючи на те, що у таких дітей спостерігається надмірна міміка, швидке мовлення, рухливі очі, вони часто виявляються наче поза ситуацією: застигають, «вимикаються», «випадають» з діяльності та з усієї ситуації, тобто «ідуть» з неї, а потім, через деякий час, знову в неї «повертаються».
Кожен фахівець, який працює з такою дитиною, може внести свій внесок. Так, невропатолог призначить медикаментозну підтримку, вихователі та вчителі можуть подбати про те, щоб адаптувати вимоги під можливості дитини, застосовувати правильні методи заохочення і припиненні поведінкових проявів.
Гіперактивність проявляється надлишковою руховою активністю, занепокоєнням, метушливістю, численними постійними рухами, яких дитина часто зовсім не помічає. Для гіперактивних дітей характерна надмірна балакучість, нездатність всидіти на місці, менша - за нормою - тривалість сну. У руховій сфері зазвичай виявляться порушення координації, несформованість дрібної моторики (невміння зав'язувати шнурки, застібати ґудзики, використовувати ножиці і голку; несформованість почерку). Сучасні дослідження показали: рухова активність гіперактивних дітей у порівнянні з іншими вища (навіть у період сну). Також гіперактивні діти страждають дефіцитом уваги. Це проявляється у труднощах утримування уваги, у зниженні вибірковості та у вираженому відволіканні із частими переключеннями з одного заняття на інше. Характерна непослідовність у поведінці, забудькуватість, невміння слухати і зосередитися. Такі діти часто гублять свої речі. До того ж вони «старанно» уникають завдання, що вимагають тривалості розумових дій. Гіперактивна дитина часто діє, не подумавши, перебиваючи інших, може без дозволу встати і вийти з групи. Крім того, вона не вміє регулювати свої дії і слідувати правилам, не вміє чекати, часто підвищує голос, в неї часто змінюється настрій.
Зовнішні прояви гіперактивності з віком можуть змінюватися. Якщо у ранньому дитинстві відзначається незрілість рухових і психічних функцій, то в підлітковому віці виявляються порушення адаптаційних механізмів, а це може стати причиною правопорушень і злочинів. У гіперактивних дітей часто розвивається тяга до алкоголю і наркотичних речовин. Гіперактивність
вважається патологією і являє собою серйозну соціальну проблему. До підліткового віку підвищена рухова активність у більшості випадків зникає, але імпульсивність і дефіцит уваги зберігається.
Гіперактивність у дітей негативно впливає на вироблення навчальних навиків, вміння читати, рахувати, писати.
Рекомендації вихователям для роботи з гіперактивними дітьми:
Роботу з гіперактивною дитиною застосовувати індивідуально, при цьому основну увагу приділяти відволіканню та слабкій організації діяльності.
По можливості ігнорувати викликаючі вчинки учня й заохочувати його гарну поведінку.
Під час занять обмежувати до мінімуму відволікаючі чинники. Цьому може сприяти оптимальний вибір місця за столом – у центрі кімнати навпроти дошки.
Надати можливість дитині швидко звертатися за допомогою до вихователя в разі необхідності.
Завдання, запропоновані на занятті, виконувати біля дошки.
На певний відрізок часу давати тільки одне завдання.
Дозувати дитині виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати хід роботи, вносячи необхідні корективи.
Під час занять передбачати можливості для рухової «розрядки»: заняття фізичною працею, вправами.
Частіше хваліть дитину. Поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, тому гіперактивні діти не сприймають догани і покарання.
Пам’ятайте, що перевтома призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
Поступово розширюйте коло обов’язків, попередньо обговоривши їх з дитиною.
Не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час.
Не давайте дитині доручень, які не відповідають його рівню розвитку, віку та спроможності.
Допомагайте дитині приступити до виконання завдання, так як для нього це самий важкий етап.
Не давайте одночасно кілька вказівок. Завдання, яке дається дитині з порушеною увагою не повинно мати складну конструкцію і складатися з декількох ланок.
Пам’ятайте, що з дитиною необхідно домовлятися, а не намагатися зламати її!
