A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Комунальна установа "Пулинський інклюзивно-ресурсний центр" Пулинської селищної ради

Чому важливо навчити дитину дякувати.

Дата: 30.07.2020 09:51
Кількість переглядів: 10

Вдячність – це те почуття, яке людина вчиться переживати із дитинства , це обов'язкова якість свідомої людини. Вдячність відкриває доступ людині до великої кількості всього того, що її оточує, допомагає пізнати добро у своєму житті. Вдячна дитина відчуває більш глибокий зв'язок з батьками.

 У результаті, якщо вона може зрозуміти, що багато людей докладають достатньо зусиль заради її ж блага, її життя поліпшується. Відчуйте самі й донесіть до дітей, що вдячність має потужну енергетичну силу і для того, хто дякує, і для того, кому дякують. На жаль, діти часто зростають в оточенні людей, які постійно на щось скаржаться. Справедливо зазначити, що й справді, не все так добре в «нашому королівстві». Утім, відсутність у житті вдячності як ставлення, дії, звички поступово стушовує його кольори — усе стає одноманітним, сіро-чорним. Адже людина не задоволена всім, що відбувається довкола. Скільки цікавих подій не трапилося б у житті, їй цього замало, аби по-справжньому радіти.Ми маємо навчитися самі й навчити дітей помічати добро, яке люди щодня приносять у наше життя, і дякувати за нього. І не важливо, що це — усмішка, послуга, подарунок, підтримка, допомога тощо. Людина, яка спрямовує свою увагу на позитивні сторони життя, менш схильна до стресів і ефективніше знаходить вихід із різних ситуацій. Окрім того, вона виносить із цих ситуацій життєві уроки як ресурс для розвитку.

   Усмішку, допомогу, підтримку діти зазвичай сприймають як належне. Тоді як насправді це — прояви доброзичливості, привітності. Слід навчити дітей помічати такі речі. Адже це шлях до формування позитивного мислення, виховання вдячності як особистісної якості. Покажімо дітям, що є багато способів подякувати — слова, добрі справи, подарунки, особливе ставлення. Дітям  потрібно розповідати, що дякувати потрібно  усім, хто тобі допомагає й підтримує тебе, і ти завжди зможеш розраховувати на допомогу, якщо вона знадобиться ; пояснювати, у яких ситуаціях і як потрібно дякувати.

Вдячність можна виражати  різними  способами — словами, обіймами, рукостисканням тощо.

    Навчити дитину дякувати можна тільки на власному прикладі. Діти схильні наслідувати те, що бачать удома. Не забувайте дякувати дітям за допомогу, чоловіку або дружині за смачну вечерю, , продавцю за доброзичливість. Не соромтеся дякувати дітям  і помічайте будь-які дрібниці з боку малюка. Сам позбирав в корзину іграшки без нагадування,або нагодував папужку,розклав тарілки на стіл , приніс вам серветку  . Прямо зараз знайдіть, за що ви можете сказати спасибі своєму синові або доньці. Ви помітите, як змінюється ваша дитина, як йому самому захочеться робити більше добрих справ. А незабаром вона  почне цінувати все, що робите для нього ви. Саме на це спрямовує одна із тем курсу  «Дошкільнятам освіта для сталого розвитку» Дитина повинна навчитися просити про допомогу, коли їй  це необхідно і подякувати за неї.  Коли дітей заохочують усвідомлювати радість і щедроти життя, вони стають більш вдячними так само, як і дорослі.

      Можна  вдома придумувати з малюками різні ігри та корисно проводити час :

 1)«Моє сердечко»

       Виріжте з картону декілька сердечок і напишіть на кожному  слова подяки , задаючи запитання малюку. Наприклад : «За що і кому ти б сказав спасибі?»,«З ким ти товаришував сьогодні і провів чудово день?»

«Кому ти хочеш подарувати це сердечко?»

     2) «Добрі справи»

        Час від часу влаштовуйте з дітьми день добрих справ, коли ви         будете допомагати іншим людям. Можна разом з малюками нагодувати пташок або безпритульних  тварин, підмести сходовий майданчик або  допомогти літній людині у магазині . Якщо ви вирішили віддати старі речі в дитячий будинок або старі іграшки у менш забезпечену сім'ю, зробіть це разом із дитиною.  

    3) «Сюрприз»

         Показуйте дитині, як добре  ділитися з іншими. Це можуть бути речі, солодощі, зроблені своїми руками подарунки, компліменти. Збираєтеся в гості до бабусі - запропонуйте дитині заздалегідь намалювати для неї листівку або приготувати подарунок. Малюка пригостили цукеркою? Запропонуйте пригостити половинкою сестру чи брата.

    4) «Чудові хвилини мого життя»

     Важливо помічати життєві дрібниці. Сьогодні  світить сонечко . Ми йому скажемо спасибі , що ми можемо піти гуляти. Дякуємо курочці, що вона нам знесла яєчко. Дякую другові, що дав покататися на велосипеді, або погратися своєю іграшкою.

     5) «Сімейна традиція»

    Заведіть у родині традицію щодня за щось дякувати одне одному. Нехай малюк теж знайде щось, за що він вдячний. Так він ще раз насолодиться приємним моментом. До того ж, прояв вдячності піднімає настрій.

     6) «Спасибі цьому дню»

      Візьміть за правило в кінці кожного дня, перед сном, згадувати разом з дитиною приємні моменти, за які вона  може комусь  подякувати. Тато купив нову іграшку , бабуся спекла пиріг  , чудово виступив на святі в дитячому  садочку і т. д. Це можуть бути різні події, враження.

    7) «Фотоальбом приємних спогадів»

      Вклеювати в альбом різні фотографії (відпочинок на річці  ; в гостях у бабусі ; день народження у друга; виготовлення поробок і т.д. ) і написати під ними «Кому я був вдячний», «За що мені дякували»

      8) Книги, казки, вірші, пісеньки. 
Зараз вибір літератури дуже великий, і є можливість підібрати те джерело, яке сподобається саме вашій дитині. Віршик чи пісенька по дорозі в дитячий сад, казка на ніч - це ненав'язливі і цікаві форми.

       9) Всесвітній день "Дякую"

  Часто в повсякденному житті сенс слів затирається, «змальовується», ми вимовляємо їх механічно і вже не дуже розуміємо, що ж саме ми говоримо і що під цим мається на увазі. Всесвітній день "Дякую", що відзначається 11 січня - хороший привід задуматися про це і сказати усвідомлене «Дякую» всім, хто його заслуговує.

    Вчити говорити спасибі просто, але неможливо змусити дітей відчувати себе вдячними. Зате можна сформувати в дитини  здатність аналізувати і цінувати! Завдяки цьому батьки не тільки зроблять їх щасливими, але і забезпечать собі повагу і гідну старість. Пам’ятайте, що доля дитини в першу чергу залежить від вас. Зробіть правильне вкладення в її розвиток і будьте впевнені, що в майбутньому вона буде вам дуже вдячна.

                            І  пам’ятайте « Дякувати — приємно!»

«Я дякую»

Я дякую за те, що настав ранок.

Я дякую мамі за смачний сніданок.

За те, що я народився!
За те, що я живу!
За те, що разом з татом

І з своїм старшим братом

Гуляємо по доріжці,

І втомилися наші ніжки.

Я дякую бабусі за прочитану казку,

А дідусеві за корисні підказки.

Я дякую другові, що мав змогу

Надати мені вчасно допомогу.

Я дякую сонечку за тепло,

Всім людям дякую за добро.

Дякую квіточці, що цвіте,

Дякую травичці, що росте.

Дякую пташці, що в саду співає

І весело нас розвеселяє.

Я дякувати буду щодня,

І яскравішим стане моє життя.

Казка про Назарчика , який  навчився ділитися іграшками і  говорити «Дякую»

   Жив –був хлопчик Назарчик.  Всі його дуже любили: мама, тато, бабусі, дідусі .А Назарчик , як і всі маленькі діти, найбільше любив  гратися іграшками. Їх у нього  було дуже багато: м’ячики ,кубики, машинки ,м’які білочки і зайчики, собачки і ведмедики, кішечки і конячки, навіть були і ляльки.  А ще багато книжок, альбом для малювання, конструктор, пазли. Назарчик грався   цілий день .Щодня батьки купували йому якусь нову іграшку. Спочатку хлопчик був  зовсім маленьким , а потім ріс-ріс  і підріс. Та так підріс , що можна тепер йому  було в садок йти з дітками гратися. Мама і тато так зраділи, що Назарчик вже великий.

Наступного дня хлопчик вперше в садок пішов, і так йому  там сподобалося, що навіть йти додому не хотів. Грав  з іграшками, їв смачну кашу. Діти в садочку пригощали Назарчика печивом, цукерками, ділилися з ним  іграшками. Та ніколи нікому Назарчик не говорив чарівного слова «Дякую». «Навіщо говорити «дякую», коли мене всі люблять, купляють мені все ,чого забажаю»,- думав хлопчик.

  Одного разу мама йому  поклала в рюкзачок його  улюблені ігращки , щоб Назарчик  грався   ними з дітками в садочку.Та де там, він навіть не відкривав рюкзачок. «Це мої іграшки, і ніхто ними ,окрім мене, не повинен гратися »,-думав Назар. Він  присів на лавочку і засумував . Діти в садочку весело і приємно проводили час .Вихователька намагалася залучити хлопчика до ігор з дітками, та Назар вперто не хотів.

  І  раптом хлопчик відчув  , що хтось стоїть поруч з ним. Це було дуже маленька істота, зростом як яблучко .

– Ти хто? – запитав Назарчик.
– Я –Впертулька , – відповіла істота.
– А звідки ти взялася? Щось я тебе раніше не бачив , – поцікавився хлопчик .
– Ти й не міг   мене раніше бачити. Я приходжу тільки до тих, хто ображається ,хто жадібний, хто не вміє говорити «чарівні слова»  пояснила Впертулька .

– Тому я до тебе і прийшла. І тепер я буду дружити з тобою. А ти будеш робити те, що я скажу. Добре?
– Добре, – відповів хлопчик і запитав : – А що треба робити?
– По-перше, не дружи більше ні з ким.

-Іграшками не ділися.

-Чарівні слова ніколи не говори.

   Хлопчик сидів з Впертулькою на лавочці ,не посміхався,  і навіть зробився непривітним і  злим. Відвернувся Назарчик від   Впертульки і подивився в інший бік. І стало йому так сумно: його друзі бігають, грають всі разом, а він тут з цією Впертулькою один!

    Аж раптом заплакав дуже сильно хлопчик Анрійко.У нього зламалася його улюблена іграшка-машинка. Назарчик підбіг до Андрійка і почав його втішати. «Не плач, подивися, скільки в мене в рюкзачку машинок. Давай разом гратися !»,-сказав він. «Щиро дякую»,-відповів Андрійко. Назарчикові стало так приємно, що він аж захотів обняти Андрійка. «Таке простеньке слово «Дякую»,

а  як від нього стає приємно. Цікаво, коли я почну говорити «дякую», як люди до мене будуть ставитися?»,-подумав Назарчик.

    Так зявився у нього друг   Андрійко , такий веселий хлопчисько з кучериками. Цілими днями вони разом грали .Назар  сідав на одному кінці кімнати і штовхав Андрійкові велику вантажівку. Андрійко ловив  її, навантажувала в кузов кубики і відправляв  до Назара, а він будував велику вежу. Весело їм було разом. Навіть засинати було не нудно, бо ліжечка стояли поряд, і вони разом закривали очі і спали.

  З тих пір Назарчик навчився всім дякувати за подарунки, добрі вчинки, приємні слова. «А де ж поділася Впертулька???Мабуть образилася і зникла, бо в мене з’явилося багато друзів»,-радів хлопчик.

 

          


« повернутися

School.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень