Бар'єри в навчанні дітей з когнітивними порушеннями.
БАР'ЄРИ В НАВЧАННІ ТА УЧАСТІ ДІТЕЙ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ
Бар’єри: 
· трудності взаємодії з одним або декількома членами родини, у шкільному або соціальному середовищі;
· трудності в прийнятті особистих рішень;
· нерозуміння власних проблем (діти часто віддають перевагу короткостроковим цілям, ніж довгостроковим);
· низький рівень емоційно-вольової сфери, відсутність інтересу до діяльності, схильні до виконання маніпулятивних хибних дій;
· часті прояви неадекватної поведінки, які виникають на фоні незначних проблем;
· швидка втома, розчарування, прояв нападів гніву, через які викликають конфлікти з оточуючими.
Діти із ЗПР конституційного та соматичного походження мають проблеми пов'язані з порушенням сприймання, уваги, пам’яті, мислення, які призводять до труднощів у пізнавальній та навчальній діяльності.
Діти із ЗПР можуть оволодіти більшістю навичок для свого віку, але в більш повільному темпі і при істотній підтримці з боку батьків та фахівців. Дитина із затримкою психічного розвитку обумовленою мінімальною мозковою дисфункцією стикається зі значними труднощами в сприйманні, розумінні і виконанні завдань, зокрема, з формуванням базових навичок (рухових, навичок самообслуговування, навчання, мови тощо). Однак, якого б рівня (середній, низький) не були можливості когнітивного розвитку, дитина може набути навичок, щоб поліпшити свою навчальну діяльність та соціальне життя за допомоги і своєчасної підтримки дорослих. Ці діти можуть навчатися у звичайній школі, але вони потребують значної підтримки як в школі, так і у суспільстві. Рання допомога (до 3-х років) – є найбільш важливою для розвитку потенціалу дитини із ЗПР .
Основні бар’єри у навчанні у дітей з аутизмом:
Проблемна поведінка: дітям раннього віку часто притаманна небажана поведінка (примхливість, сльози, істерики, агресивні прояви), але по мірі дорослішання частота таких поведінкових проявів знижується, про що не можна сказати про дітей з аутизмом. Причини можуть бути найрізноманітніші, але скоріш за все небажана поведінка може бути через те, що дорослі ненавмисно заохочують до цієї поведінки. Наприклад: якщо дитина вдарила іншу – на це дорослий швидко звертає свою увагу. І не дивлячись на докори, дитина отримує увагу. І наступного разу, коли захочеться привернути до себе увагу дорослого – дитина може вдарити інших.
Що з цим робити? Треба зрозуміти мотив небажаної поведінки, або іншими словами відповісти на запитання: «Що дитина хотіла цією поведінкою сказати? Що в результаті цієї поведінки дитина отримала? Що відбувалось після небажаної поведінки? Чи досягнула дитина свого?». І коли мотив стане відомий, замінити небажану поведінку на бажану. Наприклад: замінити істерику, роздратування на: прохання про допомогу, слово «ні», фразу: «дай мені …».
Уникнення вимог: небажання виконувати прохання/вимоги дорослого та уникнення небажаної діяльності. Найчастіше вимоги сприймаються дитиною як щось складне та неприємне (наприклад: необхідність сидіти в групі однолітків, записати щось у зошит).
Що з цим робити? Існує ряд стратегій щодо зменшення проявів уникнення діяльності, серед яких стратегія «гасіння» (навіть якщо небажана поведінка відбувається, вимога не відміняється) Відсутній, слабкий або недостатньо сформований діапазон прохань: прохання необхідні дитині для того, щоб повідомити дорослому про важливе (я голодний, хочу пити, пограй зі мною). Крім цього прохання дають змогу уникнути того, що їм недовподоби. Що з цим робити? Створювати ситуації, де дитина буде змушена багато разів просити і цей досвід в подальшому перенести на різні ситуації. Наприклад: давати по черзі дитині шматок цукерки, а потім шматок лимону, для того щоб дитина говорила: «дай мені цукерку», «я не хочу лимон».
Мовленнєві порушення: недостатньо сформований активний словник іменників та дієслів, дитина погано вимовляє слова, при побудові речень не використовую дієслова/прийменники/прикметники та ін.
Що з цим робити? Важливо особливо звертати увагу на розвиток комунікативної сторони мовлення. Наприклад: діти з аутизмом можуть називати всі предмети, але при цьому не можуть сказати: я бачу машинку, дай мені м’яч та ін.
Відсутня, слабко або недостатньо сформована моторна імітація: імітація діяльності інших людей відіграє дуже важливу роль у розвитку ігрових, соціальних навичок та навичок самодопомоги.
Що з цим робити? Вчити повторювати за дорослим прості дії з предметами, а потім прості рухи так, щоб дитина була вмотивована це робити.
Відсутня, слабко або недостатньо сформована навичка візуального сприйняття: здатність звертати увагу на певну кількість предметів або зображень. Складність виникає через те, що подібні завдання потребують концентрації уваги на чомусь одному та вибір з декількох варіантів.
Що з цим робити? Зрозуміти модель реагування конкретної дитини: як дитина обирає? постійно бере те, що ближче до неї, або ж все, що лежить справа/зліва? чи часто дитина вгадує? і на основі цього давати наслідки даного вибору.
Аутостимуляції: певна форма стереотипної поведінки (плескання, розгойдування, специфічні звуки, тривале розглядання букв, цифр та ін.)
Що з цим робити? Замінити існуючу стимуляцію на більш соціально бажану. Наприклад: замість плескання в долоні – покласти руки за спину.
Відсутні, слабко або недостатньо сформовані навички звертання уваги на розмовляючу людину.
Відсутні, слабко або недостатньо сформовані навички діалогу.
Відсутні, слабко або недостатньо сформовані соціальні навички.
Залежність від підказок.
Вгадування.
Труднощі в узагальненні, в перенесенні набутих навичок на нові ситуації. Слабка або нетипова мотивація.
Залежність від заохочень.
Сенсорні захисти.
Нездатність до концентрації дій і уваги.
