Основи реабілітації
Реабілітація, що у перекладі з латинської означає відновлення,
має широке змістове розуміння і вживається у всіх сферах діяльності
людини - політичній, юридичній, розумовій, спортивній та інших. У
медицині цей термін визначається як процес відновлення здоров'я і
працездатності хворих та інвалідів.
Комітет експеотів з реабілітації ВООЗ М963Ї наголосив, що
реабілітація - це процес, "метою якого є запобігання інвалідності
під час лікування захворювання і допомога хворому у досягненні
максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та
економічної повноцінності, на яку він буде здатний в межах
існуючого захворювання". Реалізація цієї мети можлива за умови
залучення до реабілітаційного процесу державних і соціально-
суспільних закладів.
Отже, РЕАБІЛІТАЦІЯ-ЦЕ ФУНКЦІОНАЛЬНЕ І СОЦІАЛЬНО-
ТРУДОВЕ ВІДНОВЛЕННЯ ХВОРИХ ТА ІНВАЛІДІВ, ЯКЕ
ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ПРОВЕДЕННЯМ КОМПЛЕКСНИХ МЕДИЧНИХ,
ПСИХОЛОГІЧНИХ, ПЕДАГОГІЧНИХ, ПРОФЕСІЙНИХ,
ЮРИДИЧНИХ, ДЕРЖАВНИХ, СУСПІЛЬНИХ ТА ІНШИХ ЗАХОДІВ,
ЗА ДОПОМОГОЮ ЯКИХ МОЖНА ПОВЕРНУТИ ПОТЕРПІЛИХ ДО
ЗВИЧАЙНОГО ЖИТТЯ І ПРАЦІ, ВІДПОВІДНО ДО ЇХ СТАНУ.
Пріоритет медичного аспекту реабілітації незаперечний з огляду
на те, що органи соціального забезпечення, народної освіти,
громадські організації, враховуючи стан здоров'я певної особи, в
подальшому проводять свої реабілітаційні заходи. До останніх
відносяться: конструювання та виготовлення технічних пристроїв,
протезів, засобів пересування; будівництво санаторних та інших
закладів, виробничих майстерень; юридично-правове і соціальне
забезпечення житія, праці та нобугу реабілітованих. Виконується це
фахівцями з університетською, технічною та іншою освітою. Тому в
подальшому викладі навчального матеріалу будуть висвітлюватись
переважно медичні аспекти реабілітації, які входять у програму
навчання студентів вищих навчальних закладів з фізичної культури і
спорту та медицини в напрямку застосування фізичних вправ,
природних факторів, масажу з метою лікування, відновлення здоров'я і
18
фізичної працездатності хворих, попередження або зменшення проявів
інвалідності та профілактики захворювань засобами фізичної
культури.
Фізичній реабілітації підлягають хворі з травмами і
к-формаціями опорно-рухового апарату, серцево-судинними,
некрологічними і психічними захворюваннями; набутими і
и родженими дефектами; після хірургічних втручань; інфекційними і
іронічними захворюваннями і, загалом, ті особи, які потребують
і юсіу пової адаптації до фізичних і психічних навантажень
професійного і побутового характеру, праці з меншим обсягом
ішвантажень чи перекваліфікації, розвитку навичок
єн мообслу говування, вироблення постійної компенсації у разі
ікчворогних змін.
Комплекс реабілітаційних заходів у тому чи іншому вигляді
починається після поступлення хворого в лікарню. Проводяться вони
ні індивідуальною програмою протягом лікування у стаціонарі і
продовжуються після виписки у реабілітаційному центрі,
спеціалізованому санаторії, поліклініці, під час диспансерного
нагляду.
Найбільш ефективно фізична реабілітація проводиться у
спеціалізованих реабілітаційних центрах (ортопедичні, неврологічні,
судинні та інші), які укомплектовані лікарями відповідних
неціальностей, інструкторами з лікувальної фізичної культури та
мрацетерапії, фізіотерапевтами, психологами, логопедами, педагогами,
пціологами, протезистами та юристами У такі центри хворі
переводяться з лікарні для завершення лікування і досягнення
реабілітації в межах існуючого захворювання.
Призначає хворому фізичну реабілітацію лікар. Він, залежно від
и раневтичного чи хірургічного лікування, загального стану хворого,
перебігу захворювання або травми та їх наслідків, етапу, віку, професії,
функціональних можливостей і фізичної здатності організму визначає
показання і протипоказання до застосування засобів реабілітації,
призначає руховий режим, час, обсяг, вид, період та етап реабілітації,
послідовність застосування її засобів, залучає до цього комплексного
процесу відповідних фахівців, координує їх колективні дії.
Серед них фахівець з фізичної реабілітації, що закінчив вищий
мінімальний заклад з фізичної культури і спорту, займає одне з
провідних місць у відновлюючому лікуванні. Виконуючи призначення
шкіря, він підбирає засоби і форми лікувальної фізичної культури,
розробляє методику застосування фізичних вправ на ранніх етапах
19
лікування, окреслює і виконує програму подальшого функціонального
відновлення і фізичної дієздатності хворого, виявляє і розширює
резервні можливості організму, тренує його і готує до фізичних
навантажень на роботі і в побуті, повертає до активної участі у житті
суспільства. У разі інвалідності фахівець з фізичної реабілітації
допомагає інвалідові виробити нові рухи і компенсаторні навички,
навчає його користуватись протезами та іншими технічними
пристроями і апаратами, іренує пацієнта виконувати цілісні робочі
акти, допомагає оволодіти новою професією і, взагалі, адаптує людину
до життя у змінених умовах існування.
Завдання, мета і принципи реабілітації
Головними завданнями фізичної реабілітації є:
• функціональне відновлення (повне або компенсація у разі
недостатнього відновлення чи його відсутності);
• пристосування до повсякденного життя і праці;
• залучення до трудового процесу;
• диспансерний нагляд за реабілітованими.
Реалізація цих завдань вирішує основну мету реабілітації -
адаптація до праці на попередньому робочому місці або реадаптація,
тобто праця з меншими нервово-психічними і фізичними
навантаженнями на новому робочому місці, але на тому ж
підприємстві. В інших випадках метою реабілітації буде
перекваліфікація і праця на тому ж підприємстві, а, якщо це
неможливо, то перекваліфікація у реабілітаційному центрі і
працевлаштування відповідно до нової професії і стану людини. У
педіатрії мета реабілітації не зводиться тільки до повернення дитини
до стану перед захворюванням і у дитячий колектив, але і до його
фізичного і психічного розвитку відповідно до віку.
Реабілітація буде ефективною при дотриманні основних її
принципів:
• Ранній початок реабілітаційних заходів. Цей принцип сприятиме
швидшому відновленню функцій організму, попередженню
ускладнень та у разі розвитку інвалідності - ефективному
застосуванню реабілітаційних заходів на перших етапах лікування.
• Безперервність реабілітаційних заходів. Цей принцип лежить в
основі ефективності реабілітації, тому що тільки безперервність та
20
поетапна черговість реабілітаційних заходів є запорукою
скорочення часу на лікування, зниження інвалідності та витрат на
ііідновне лікування, довготривале матеріальне утримання інвалідів.
• Комплексність реабілітаційних заходів. Під керівництвом лікаря,
реабілітація проводиться із залученням інших спеціалістів -
соціологів, психологів, педагогів, юристів та ін.
• Індивідуальність реабілітаційних заходів. Реабілітаційні програми
складаються індивідуально для кожного хворого чи інваліда і
стежать від загального стану, особливостей перебігу хвороби,
вихідного рівня фізичного та функціонального стану, особистості
хворого, віку, статі, професії і т.ін.
• Необхідність фізичної реабілітації у колективі. Проходження
фізичної реабілітації разом з іншими хворими чи інвалідами
формує у пацієнта почуття члена колективу, морально підтримує
його, нівелює дискомфорт, пов'язаний з наслідками захворювання.
Добрий приклад оточуючих запалює і надає впевненості у свої сили
і швидше одужання.
• Повернення хворого чи інваліда до активної праці. Це досягнення
основної мети реабілітації, що робить людину матеріально
незалежною, морально задоволеною, психічно стійкою, активним
учасником громадського життя.
Види, періоди і етапи реабілітації
Реабілітацію поділяють на три взаємопов'язаних види, які мають
• мої розгалуження і притаманні їм специфічні завдання.
• Медична
• Соціальна чи побутова
• Професійна чи виробнича реабілітація
Медична реабілітація с фундаментом реабілітаційного
процесу. Від її ефективності залежить використання подальших видів
рглбілітації, їх тривалість і обсяг. Медична реабілітація спрямована на
иіііновлення здоров'я, ліквідацію патологічного процесу,
• і'Чісредження ускладнень, відновлення або часткову компенсацію
порушених функцій, протидію інвалідності, підготовку тих, що
олужують, та інвалідів до побутових і трудових навантажень У
їй рсважній більшості реабілітація завершується у медичних закладах.
21
Складовою частиною медичної реабілітації є фізична
реабілітація. Вона мобілізує резервні сили організму, активізує його
захисно-пристосувальні механізми, попереджує ускладнення,
прискорює відновлення функцій різних органів і систем, ущільнює
терміни клінічного і функціонального відновлення, адаптує до
фізичних навантажень, тренує і загартовує організм, відновлює
працездатність. В залежності від характеру, перебігу та наслідків
захворювання або травми, періоду і етапу відновного лікування
фізична реабілітація використовується з профілактичною або
лікувальною метою і займає допоміжне чи головне місце у комплексі
взаємодоповнюючих лікувальних заходів медичної реабілітації.
Одночасно з фізичною реабілітацією проводиться психологічна
підготовка хворого до подолання труднощів, пов'язаних з хворобою і
можливими її наслідками до необхідної адаптації, реадаптації чи
перекваліфікації Ця підготовка передує працетерапії, яка починається
під час медичної реабілітації.
У медичній реабілітації, згідно з рекомендаціями експертів
ВООЗ, розрізняють два періоди: лікарняний та післялікарняний. В
кожному з них є визначені етапи. У першому, лікарняному, один етап
- І етап реабілітації - лікарняний (стаціонарний), а в другому, після
лікарняному, періоді два етапи - II етап поліклінічний або
реабілітаційний санаторний та III етап - диспансерний.
I етап реабілітації - лікарняний (стаціонарний) ч
розпочинається у лікарні, де після встановлення діагнозу лікар складає
хворому програму реабілітації. Вона містить у собі терапевтичні або
хірургічні методи лікування і спрямована на ліквідацію чи зменшення
активності патологічного процесу, попередження ускладнень,
розвиток тимчасових або постійних компенсацій, відновлення функцій
органів і систем, уражених хворобою, поступову фізичну активізацію
хворого. На цьому етапі у відновлюючому лікуванні застосовується
лікувальна фізична культура, лікувальний масаж, засоби фізіотерапії,
елементи працетерапії. Визначається функціональний стан хворого,
резерви організму і наприкінці етапу коригується і накреслюється
подальша програма реабілітаційних заходів
II етап реабілітації - поліклінічний або реабілітаційний
санаторний проводиться після виписки хворого зі стаціонару у
поліклініці або реабілітаційному центрі, санаторії з метою покращання
і стабілізації стану хворого, із значним розширенням рухової
активності. На цьому етапі домінує фізична реабілітація і
використовуються всі її засоби. Основна увага у програмі реабілітації
22
приділяється поступовому збільшенню фізичних навантажень,
..пальному тренуванню, підвищенню функціональної здатності,
.жартуванню організму, виявленню резервних його можливостей,
підготовці людини до трудової діяльності, оволодінню інвалідами
пристроями для самообслуговування і засобами пересування.
Наприкінці періоду, після всебічного обстеження, з
•Ііов'язковим тестуванням фізичного стану робиться висновок про
