Що таке сприймання ?
Сприймання - це психічний процес, що полягає в цілісному відображенні предметів і явищ навколишнього світу під безпосереднім впливом фізичних подразників на рецептори органів чуття. При цьому сприймання має суб'єктивний характер, бо воно залежить від попереднього досвіду і знань.
Фізіологічну основу сприймання становить взаємодія різних аналізаторних систем або окремих частин одного й того самого аналізатора і утворення на основі цього умовних рефлексів на комплексні подразники, в результаті чого в людини виникає більш або менш складний образ предмета чи явища в цілому.
Сприймання не є простою сумою відчуттів, це складний психічний процес, де разом з відчуттями залучається і попередній досвід у вигляді знань, уявлень. Сприймання також пов'язане з мисленням, бо образи, що формуються, конкретизуються і узагальнюються через поняття, мислительні операції, судження і умовиводи.
І. М. Сєченов ділив процес сприймання на два послідовних етапи - перший загальний ефект зовнішнього імпульсу і реакцію детального бачення, тобто спочатку відбувається визначення якихось властивостей і ознак об'єкта, впізнавання його, тобто деяке орієнтування в конкретних умовах реальності, що дає лише уривчасті, неповні знання. Для більш глибокого і повного пізнання потрібне сприймання як реакція детального бачення в процесі вивчення того чи іншого об'єкта.
Так, після першої зустрічі з твором живопису ми спочатку сприймаємо його в цілому, як єдиний цільний об'єкт, і лише потім починаємо розрізняти і оцінювати деталі: рисунок, колір, окремі фігури і предмети.
Сприймання поділяються на зорові, слухові, дотикові, рухові та інші відповідно до переважаючої ролі одного з аналізаторів, що беруть участь в акті сприймання. А коли в сприйманні бере участь система аналізаторів, виникають складні, комбіновані сприймання (часу, простору, руху).
Сприймання часу - відображення тривалості, послідовності і швидкості подій або явиш, реального світу.
Основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси. Проміжки часу, визначенню яких сприяють слухові, рухові відчуття, виробляються під впливом ритмічних процесів, що відбуваються в організмі людини. Ритмічне дихання, ритм режиму дня, навчальної і трудової діяльності сприяють виробленню рефлексу на час. Тривалі проміжки часу сприймаються, з одного боку, у зв'язку з процесами, що відбуваються в організмі (відчуття голоду, втома), а з другого - зв'язку з ритмом явищ у природі (зміна дня і ночі, температури тощо).
Спостерігається і суб'єктивна оцінка тривалості часу, що може бути пов'язано із зацікавленістю і характером діяльності людини, а також із захворюванням. Так, у хворих з депресивним, пригніченим станом час минає дуже повільно.
Сприймання простору. Простір - це одна з основних форм існування матерії. Основу сприймання простору становить пізнання непросторових властивостей об'єктів через зорові, вестибулярні, рухові та шкірні відчуття, У комплексі вони дають змогу судити про відношення тіла до вертикалі, про просторове положення і відстань до інших об'єктів. Сприймання простору не природжене, а виникає і розвивається у процесі життя.
Чуттєві знання про простір не природжені, так само як і зорові відчуття взагалі. Зорове відображення простору виробляється поступово в процесі індивідуального розвитку, причому це вироблення має умовно-рефлекторний характер.
Сприймання руху - відображення просторового переміщення предметів визначається віддаленістю предметів, швидкістю переміщення їх або пересування самого спостерігача в просторі. У сприйманні руху беруть участь кілька аналізаторів, а особливе значення має переміщення зображення на сітківці ока, і рухи очей і голови в бік руху предмета.
Сприймання характеризуються такими основними закономірностями:
- цілісністю,
- вибірковістю,
- константністю,
- осмисленістю,
- апперцепцією.
Цілісність сприймання. Сприймання завжди цілісне. Будь-який предмет чи явище, що складається з різних частин, є комплексним подразником, але сприймається цілком у єдності всіх якостей і ознак. Це виникає умовно-рефлекторно через існуючий попередній зв'язок між здоровими, слуховими, тактильними подразниками, які надходять від об'єктів.
Вибірковість сприймання виявляється в наданні переваги одним об'єктам, явищам або їх властивостям перед іншими. Це визначається формою ставлення людини до об'єктів, предметів, зумовленою значущістю, інтересом, попереднім досвідом.
Так, лікар, медична сестра, оглядаючи хворого, звернуть увагу на ознаки хвороби, виділивши їх з ряду інших. Фізіологічно вибірність сприймання можна пояснити переважанням одного з вогнищ збудження в корі великого мозку з одночасним гальмуванням решти її ділянок.
Константність сприймання полягає у відносно більш чи менш довготривалій постійності окремих властивостей і якостей об'єктів незалежно від помічених нами змін, що відбулися з ними. Константність сприймання пояснюється дією цілої низки факторів, основне місце серед яких належить адаптації і вже наявним у людини уявленням про певний об'єкт. Так, білий колір сприймається нами як білий і при сонячному, і при електричному освітленні, хоча спектр електричного світла має більше червоно-жовтих променів.
Осмисленість сприймання пов'язана з розумінням сутності об'єкта, що сприймається, з можливістю віднести його до певної групи, класу, узагальнити його в слові, вловити схожість із знайомими нам об'єктами.
Апперцепція - залежність сприймання від попереднього досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особливостей, а також від професії.
Художник, розглядаючи картину, звертає увагу не лише на зміст того, що зображено, а й на професійні деталі - фарби, манеру написання картини тощо.
Рівень розвитку сприймання залежить від того, наскільки потрібна функція сприймання для виконання відповідної діяльності.
Слід зазначити, що сприймання навіть здорової людини не завжди дає нам адекватне відображення предметів об'єктивного світу. Прикладом цього можуть бути ілюзії, тобто помилкове, неточне, викривлене відображення дійсності. Основою ілюзій можуть бути фізіологічні закони, закони вищої нервової діяльності. Ілюзії виникають під впливом установок людини. До таких належать, наприклад, ілюзії перспективи.
Відомо, що розміщені на різній відстані предмети однакового розміру здаються різними, тобто ті з них, що находяться далі, сприймаються меншими. Тому, якщо намалювати на лініях, даних у перспективному зображенні, стовпчики однакового розміру, вони будуть сприйматися як стовпчики різного розміру. Це пояснюється тим, що сприймання у перспективному зображенні створює ілюзію відстані Особливе значення для виникнення ілюзій має фон. Помилки у сприйманні виникають внаслідок певних сподівань або стомлення людини.
Спостерігачеві, який сподівається побачити певний предмет, з появою предмета, лише схожого на очікуваний, може помилково здатися, що це саме той, на який він чекав, наприклад, кущ може здатися людиною. Темний предмет здається меншим, ніж світлий того самого розміру. Якщо розглядати одночасно білий квадрат на чорному фоні і чорний квадрат такого самого розміру на білому фоні, то останній здаватиметься меншим за перший.
Маленький круг серед великих здається меншим, ніж круг такого самого радіуса серед менших. Якщо ж ці самі круги розглядати окремо від інших, то ілюзія зникає, круги сприймаються як однакові.
У вразливих людей сильні емоції можуть викликати своєрідні відчуття, які людина сприймає як власні. Так, Флобер, автор роману "Мадам Боварі", писав:
"Коли я описував отруєння мадам Боварі, я відчував смак миш'яку настільки реально, що починалося блювання".
В цілому ілюзії не порушують правильності пізнання об'єктів навколишнього світу, бо здорова людина має досить можливостей перевірити достовірність свого першого враження.
Розвиток сприймання у дітей
Сприймання починає розвиватися на основі відчуттів у перші ж місяці після народження дитини. Сприймання маленьких дітей характеризується виявом яскравих емоцій, особливо на барвисті предмети, що рухаються. Діти раннього віку (1-2 роки) орієнтуються в місцезнаходженні предметів, у них швидко вдосконалюється зорова оцінка невеликих відстаней. У ранньому дитинстві також швидко розвивається слухове сприймання, що дуже важливо для розвитку мови.
Під кінець раннього віку сприймання дитини ще недосконале, хоч і досягає досить високого ступеня розвитку. Дитина не вміє підкоряти своє сприймання поставленому перед нею завданню, її сприймання має недостатньо організований і не досить цілеспрямований характер.
Дальший розвиток зорових, рухових, слухових відчуттів відбувається в дошкільному віці. Дуже важливо, щоб активний розвиток здатності розрізняти віддалені об'єкти відбувався в процесі конкретної, змістовної діяльності, а не шляхом формального тренування. Це може зашкодити, особливо якщо при цьому зір дитини перенапружується (розглядання дуже дрібних об'єктів, слабке або надто яскраве освітлення).
Медичні працівники дошкільних закладів повинні інформувати вихователів про недоліки зору обстежуваних ними дітей, бо іноді вихователі можуть неправильно тлумачити поведінку дитини, яка насправді пояснюється поганим зором, і робити неправильні педагогічні висновки. У дошкільників ще недостатньо досконале розрізнення схожих відтінків кольору, хоч вони вже безпомилково відрізняють основні кольори спектра.
Слухова чутливість у дітей характеризується значними індивідуальними відмінностями. Здатність до розрізнення висоти звуків розвивається під час занять музикою, а також спеціальними вправами. Зниження слуху в дітей може залишитися не поміченим, тому що дитина, яка погано чує, часто правильно вгадує сказане (за виразом обличчя, рухом губ). Знати про те, чи добре дитина чує, дуже важливо тому, що при недостатній гостроті слуху може затримуватися розумовий і мовний розвиток дитини.
У дітей дошкільного віку підвищуються точність і влучність рухів, збільшується швидкість утворення рухових навичок. Але якщо дошкільники легко виконують крупні рухи, що не потребують великого фізичного напруження (ходьба, біг, танок), то виконання точних дрібних рухів руками в них утруднене (письмо, малювання, шиття). Це свідчить про недостатність розвитку координації руху у даному віці. Разом з руховими відчуттями розвиваються шкірні відчуття. У дошкільників зростає точність сприймання форми, розміру, фактури предмета при дотику.
Одночасно з відчуттями у дітей відбувається інтенсивний розвиток сприймання. Діти дошкільного віку набагато точніше і повніше, ніж діти раннього віку, відображають предмети і явища, які сприймають. Вони чіткіше розрізняють предмети за величиною і формою, а також просторові і часові відношення між явищами. Це пов'язано з розвитком їхньої орієнтувально-дослідницької діяльності. Дитина виробляє вміння організовувати і контролювати своє сприймання відповідно до поставлених завдань і вимог. У неї розвивається свідоме і цілеспрямоване спостереження. Після більш ретельного вивчення навколишніх предметів у дошкільника образи сприймання навколишньої дійсності стають докладнішими і багатшими за змістом.
Велике значення в розвитку сприймання у дітей мають ігри, спостереження та екскурсії, образотворча діяльність. Гра примушує дитину більш точно і свідомо сприймати особливості різних предметів. Конструювання, малювання, ліплення привчають до ретельнішого розглядання і вивчення предметів.
Разом з зоровим сприйманням у дитини розвивається слухове і дотикове сприймання. Велике значення в розвитку сприймання звуків мають знання з музики і розвитку мови. Діти 2-3 років плутають окремі звуки, деякі з них пропускають, бо сприймання звуків у них ще недосконале. В дошкільному віці дитина вже добре розрізняє елементи усного мовлення і правильно вимовляє звуки рідної мови.
